Відділ освіти жовтневої РДА
(Літературний вечір присвячений творчості
Спиридона Феодо́сійовича Черкасенка)
Роботу виконала
вчитель Калинівської ЗОШ І-ІІІ ступенів
Учень Альона Валентинівна
А слова в пісню зливались…
(Літературний вечір присвячений творчості
Спиридона Феодо́сійовича Черкасенка)
Мета: ознайомити з творчим літературним доробком письменника-земляка Спиридона Черкасенка, проаналізувати інтимну, патріотичну та пейзажну лірику С.Ф. Черкасенка, розглянути поезію, яка стала народною піснею, виховувати любов до рідного краю, до його народних надбань, прищеплювати любов до рідної природи.
Обладнання: портрет Спиридона Черкасенка, вишиті рушники, кетяги калини, колоски пшениці, чорнильниця з пером, запалена свіча, аудіозаписи пісень на слова С. Черкасенка «Ой, чого ти, дубе», «Тихо над річкою», «Гей, на горі йдуть стрільці…»
Перебіг позакласного заходу
Слово вчителя. Високі поняття „Батьківщина”, „національна гідність” починаються саме з малої батьківщини — рідного села, де людина народилась і виросла, де минуло її дитинство. Любов до рідного краю — одне з найсвятіших почуттів, які кожен проносить крізь усе своє життя. Чи любите ви наше село? Розкажіть, як ви його любите, щоб не тільки почути слова, а й відчути серцем. Цікаво, а як поети висловлюють цю любов?
Говорячи сьогодні про любов до рідного краю не можна не пригадати нашого земляка — поета, прозаїка, драматурга, публіциста, критика, педагога, який виплекав цілий творчий материк в українській літературі.
Ведучий І
Спиридон Черкасенко народився в містечку Новий Буг. Урядом Української Народної Республіки його було відряджено до Відня, де він у різних видавництвах редагував українські книги. Після падіння УНР залишився за кордоном, і всю решту життя прожив в еміграції з любов’ю до України та з надією на її щасливе майбутнє. У 1940 році Черкасенко помер і був похований у Празі. Сімдесят років радянської влади — сімдесят років забуття. Тільки в дев’яностих роках повернулися до українського читача його історичні романи, любовна лірика та поезії, що завдяки композиторам К. Стеценку та Я. Батюку стали піснями.
Учень-декламатор.
Тихо над річкою в ніченьку темную.
Спить зачарований ліс.
Ніжно шепоче хтось казку таємную,
Сумно зітха верболіз.
Нічка розсипала зорі злотистії:
Он вони – в річці, на дні.
Плачуть берези по той бік сріблястії,
Стогне хтось тяжко вві сні.
Що йому мариться? Щастя улюблене?
В хвилях знадливих життя?
Може, то серце нудьгує загублене,
Просить, шука вороття?..
(С. Черкасенко. “Над річкою”)
Спить зачарований ліс.
Ніжно шепоче хтось казку таємную,
Сумно зітха верболіз.
Нічка розсипала зорі злотистії:
Он вони – в річці, на дні.
Плачуть берези по той бік сріблястії,
Стогне хтось тяжко вві сні.
Що йому мариться? Щастя улюблене?
В хвилях знадливих життя?
Може, то серце нудьгує загублене,
Просить, шука вороття?..
(С. Черкасенко. “Над річкою”)
Автор музики пісні «Над річкою» Порфирій Кирилович Батюк народився в 1884 році у місті Зіньків на Полтавщині. Музичну освіту здобув у Придворній співацькій капелі в Петербурзі. Викладав музику в Зінькові, Охтирці, Харкові. Викладач музики Порфирій Батюк написав чимало пісень, романсів. Та його ім’я зробила безсмертним пісня «Над річкою».
Вперше вона була виконана 1920 року в місті Чернівці. Звідси ця пісня полинула в усі міста і села України. Вона добре знана і за межами нашої держави.
Вперше вона була виконана 1920 року в місті Чернівці. Звідси ця пісня полинула в усі міста і села України. Вона добре знана і за межами нашої держави.
Звучить пісня «Тихо над річкою»
Ведучий ІІ
В Новобузькому педагогічному коледжі встановлена пам'ятна дошка на честь знаменитого земляка. Спиридон Черкасенко закінчив цей учбовий заклад в 1895 році. Тоді воно називалося Новобузька учительська семінарія.
28 грудня 2000 року у місті Новий Буг по вулиці Жовтневій, №64, на стіні будинку, де проживала родина Черкасенків, встановлено меморіальну дошку. Її ескіз зробив викладач педколеджу В. В. Галущенко, а виконав у матеріалі місцевий художник О. В. Бібік. Меморіальна дошка майстерно продумана. На чорній меморіальній плиті, поряд з написом, художником зображені – колонада, книга, перо, театральна маска, символізуючі всі сфери громадсько-культурного життя, в яких проявив себе Спиридон Черкасенко, як письменник, поет, драматург і вчитель.
Ведучий І
З ініціативи місцевого осередку Новобузької «Просвіти» було створено Новобузький районний благодійний фонд імені С.Ф.Черкасенка. Головною метою «Фонду» є сприяння розбудові відкритого суспільства, увічнення пам’яті С. Ф. Черкасенка, земляка з Новобужжя, який боровся за незалежну українську державу.
«Фонд» сприяє збереженню природних заповідників краю, відтворенню пам’яток історії та архітектури, зокрема – Пелагеївської церкви. Організація здійснює неприбуткову діяльність і надає всебічну матеріальну, науково-методичну, інформаційну допомогу закладам освіти та культури, а також іншим суб’єктам та особам, які діють в інтересах української держави. Найближчою метою фонду є збір коштів на будівництво пам’ятника С. Ф. Черкасенку, а також створення музею письменника в Новому Бузі.
«Фонд» сприяє збереженню природних заповідників краю, відтворенню пам’яток історії та архітектури, зокрема – Пелагеївської церкви. Організація здійснює неприбуткову діяльність і надає всебічну матеріальну, науково-методичну, інформаційну допомогу закладам освіти та культури, а також іншим суб’єктам та особам, які діють в інтересах української держави. Найближчою метою фонду є збір коштів на будівництво пам’ятника С. Ф. Черкасенку, а також створення музею письменника в Новому Бузі.
Вигляд Палагеївської церкви за часів СпиридонаЧеркасенка
Ведучий ІІ
22 грудня 2006 року, до 130-річчя з дня народження Спиридона Черкасенка, урочисто відкрили літературну вітальню імені Спиридона Черкасенка в Новобузькій центральній районній бібліотеці. В ній проводяться зустрічі з письменниками, поетами, літературні вечори, читацькі конференції.
Конкурс читців поезії С. Черкасенка, а також власних літературознавчих, поетичних творів про поета, в якому беруть участь таланти Новобужжя. Конкурс започатковано Новобузьким товариством «Просвіта» та благодійним фондом ім. С. Ф. Черкасенка 2001 року, до 125-річчя з дня народження Спиридона Черкасенка.
Конкурс української патріотичної пісні «Батьківська бандура», на честь С.Черкасенка, започатковано Новобузьким товариством «Просвіта» та благодійним фондом ім. С. Ф. Черкасенка 2001 року, до 125-річчя з дня народження Спиридона Черкасенка.
Учень-декламатор.
Батьківська бандура
Бандура батьківська в забутті
Висіла в хаті на стіні,
І, довгим сном неначе скуті,
Ослабли струни мовчазні.
З стіни, німую, я жахливо
І зняв і струни підтягнув,
Торкнувся пальцями - на диво
Із неї звук мені загув.
І серце полум'ям гарячим
У тую ж мить він розтопив.
Уста шептали дивні речі,
А звук той з ними влад гудів.
Ведучий І
Перебуваючи після першої світової війни в Ужгороді, Черкасенко дописував до різних місцевих газет і журналів, чим у значній мірі спричинився до культурного й національного освідомлення Карпатської України. Перші поезії Черкасенка друкувалися 1904 року в Літературно-Науковому Віснику. Потім вони появлялися в різних наших видавництвах. На рідній землі написав три томи поезій. Майже дві третіх усіх поезій поета написані на патріотичні теми. Серед них замітна баляда "Бранка"
Учень-декламатор.
Над сонце, над квіти, над ранню росу
Кохаєм ми бранку, Дівчину-Красу,
Без тями кохаєм!...
Кохаєм ми бранку, Дівчину-Красу,
Без тями кохаєм!...
А бранка Дівчина, що в замку,
Аж поки прийшли козаки,
Закута в кайдани, марніла віки, -
То — люба Вкраїна.
Аж поки прийшли козаки,
Закута в кайдани, марніла віки, -
То — люба Вкраїна.
Кохайте ж до смерти ту бранку краси,
Воздайте Вкраїні хвалу і ясу
За тяжкії муки!
Воздайте Вкраїні хвалу і ясу
За тяжкії муки!
Ведучий ІІ
Підсумком двадцятилітньої поетичної творчості Спиридона Черкасенка стали його «Твори», які він видав у Відні 1920–1921 роках під псевдонімом «Петро Стах». Ці «Твори» склали три томи оригінальної лірики, й були присвячені його побратиму-другові Юркові Сірому. Більшість цих творів носили патріотичну спрямованість: «Брате!» пам’яті героїв Крут, «Гайдамаки», «Гей, пластуни! Гей, юнаки!» славень (гімн) закарпатських пластунів)
Учень-декламатор.
Вони ідуть у лавах щільних
Вперед, вперед і не один Упав, як ти в огнях свавільних Під спів червоних хуртовин.
Благослови ж їх, льот шалений,
Умри з усміхом на устах Не поведе більш кат скажений Твоїх братів у кайданах! |
Ведучий І
У поетичній спадщині С.Черкасенка особливою майстерністю вирізняються зразки пейзажної лірики. О.Мишанич влучно назвав цього автора „блискучим ліриком, поетом української весни й осені”, „співцем весняних ранків і літніх ночей, Зеленого Шуму”, „творцем ніжних акварельних малюнків” [8: 9].
Пейзажна лірика С.Черкасенка – самобутня, оригінальна. Його цикли поезій – „Осінні настрої”, „На весняний мотив”, „Акварелі”, „Мої пейзажі зимові”, „Зелений шум”, „Біла Панна”, „Зелені руна” – створені у руслі української модерністської лірики початку ХХ ст. Названі, зокрема, цикли С.Черкасенка типологічно близькі до таких творів подібної тематики, як цикл „Осінь” Б.Лепкого,триптих „Осокорі” М.Вороного, цикл „Щороку” О.Олеся, збірка М.Філянського „Calendarium”, поезії раннього П.Тичини („Арфами, арфами…”, „Гаї шумлять”, „Світає…” та ін.).
Ведучий ІІ
У ліриці С.Черкасенка Л.Дем’янівська помітила „конкретно-почуттєве бачення життя”, в якому „сплітаються радість кохання, трепетне відчуття молодого щастя з картинами пробудження весни, присмерку вечірнього та усміхів зір” [3: 442]. Як зазначає дослідниця, „безпосереднє відчуття життя становить і сум, і плач, крик одчаю й серця муки” [3: 443].
Кольористичну палітру ліричних творів С.Черкасенка простежила Н.Майборода. На її думку, інтимна та пейзажна лірика поета „в основному має справу з зеленим, рожевим, блакитним, білим кольорами” [7: 42]. Білий колір у поезіях автора „здебільшого символізує світло, спокій, радість, красу, ніжність”, „зелений є носієм оптимізму, він передусім пов'язаний із рослинним світом” [7: 42].
Учень-декламатор.
К. К-вiй
"Как хороши, как свежи были розы..."
I. Тургенєв
Розквiтли у серцi червонi троянди
В жагучих зiтханнях весни:
I снiв ще незнаних барвистi гiрлянди
Сплiтаються в казку чарiвну кохання
Хтось вабить, хтось шепче: "Не зраджуй бажання:
Зривай їх, – розквiли вони."
Час линув... В холодних таємних ваганнях
Пролинуло й свято весни...
Та серце не гасне, живе в сподiваннях,
Що вiчно троянди так свiжо-червонi...
Сни зникли... Хтось шепче в кошмарнiм безсоннi:
"Нема їх... зiв'яли вони..."
Ведучий І
Пейзажні малюнки у циклах „Осінні настрої”, „Акварелі”, „Осіннє” вирізняються широкою емоційно-настроєвою гамою. Цикл „Осінні настрої” створений у 1913 році. У цей час С.Черкасенко перебуває у Києві, співпрацює з тогочасними періодичними виданнями – газетою „Рада”, журналами „Літературно-науковий вісник” та „Дзвін”. Ліричний сюжет в аналізованому циклі породжений внутрішніми переживаннями автогероя. Очевидно, „Осінні настрої” були викликані якоюсь особистою драмою, бо тут яскраве втілення саме „пейзажу душі” зболеної серцем людини.
Шість поезій циклу „Осінні настрої” розгортають мотив зрадженого кохання. Цей мотив увиразнюють метафорично насичені пейзажні замальовки, зокрема у першій, другій та п’ятій поезіях циклу. Мінорним настроєм сповнені рядки вступного вірша „ Суму золотого дзвін меланхолійний…”
Учень-декламатор.
Суму золотого дзвін меланхолійний,
Скорого згасання сон журливомрійний
Співом колисковим
Серце присипляють,
Смутком загадковим
В душу зазирають[10: 86].
Ведучий ІІ
Емоційно-настроєва палітра поезії базується на переживанні почуття „кохання-муки”, звідси й наявність образів експресіоністичного характеру, що розкривають оголені чуття ліричного суб’єкта
Учень-декламатор.
Осінні шуми,
Осінні згуки…
Снуються думи,
Не думи – круки:
То хижі круки
З кохання-муки
Кричать-глузують!
У серці рани,
Не рани – звірі:
То люті звірі
В моїй зневірі
Мене шматують…
Ведучий І
Важливим для розуміння ідейного змісту циклу „Осінні настрої” є третя поезія „Чули ви? На лихо й сварку…”. За жанровими особливостями це вірш-пейзаж. У ньому зображене кохання Вітру до берізки – „срібнокорої панянки”. Вітер присягнувся кохати свою обраницю „більш од простору і волі, / більш од льоту й боротьби” (І, с.88). Але берізка віддала своє серце Сонцю.
Зраджене кохання збурює цілу гаму почуттів у душі Вітра. С.Черкасенко вдало поєднав засоби поетичного синтаксису і звукопису, щоб передати ці емоції:
Учень-декламатор.
Чули ви? На лихо й сварку
Край заснулого фонтана
Срібнокорую панянку
Палко вітер покохав—
Легкодумний, нерозумний...
У густім дрімливім парку
Він щоночи аж дорана
Гордовитую коханку
Все піснями розважав...
Ніжно-мрійной... безнадїйно.
Чулись шепоти таємні,
Чулись тихії признання
Край заснулого фонтана
У гущавинї нїмій:
„Люба-мила, панно біла,
Я тебе в краї надземні,
Де нї муки, нї страждання,
Понесу моя кохана,
Понесу на крилах мрій!
Не гордуй-же, поцїлуй-же"!..
І шептались соромливо
Дрібнолистії осики,
Журно маяли тополї,
Мовчки хмурились дуби:
Хай кохає—щось узнає!..
„Панно!.." він зітхнув журливо
І кохать її навіки
Більш од простору і волї,
Більш од льоту й боротьби
Присягнувся й не здрігнувся.
Тихий шелест: „Подивіться
— Я тремчу від щастя-муки!..“
То шептала ніжна панна,
Ніжна, красна, чарівна.
Необачний... слухав, вдячний...
„Вітре буйний, схамени ся!—
Реготали чорні круки,—
Не дарма-ж у злото вбрана:
З сонцем любить ся вона..."
Панна біла— затремтїла...
„Що?! Другому серце бєть ся?
Що?! Кохав я тільки мрію?
Дайте-ж помсти! Дайте кари!
Я не знаю, що зроблю...
Не спочину, хоч загину!..
Вітер виє, вітер вєть ся,—
Зняв у парку веремію,
Злинув геть під чорні хмари
В скаргах грізного жалю,
І від злости з високости
Впав до парку хижим птахом:
Не жалїв гнучкого стану,
Не жалїв краси ясної—
Рвав убори золоті, -
Неутомний, безсоромний.
Срібнокора панна з жахом .
Край заснулого фонтану
Ждала смертоньки страшної
Разом з іншими в гурті—
І ридала, і зітхала.
Холод, дощ...
Стрункі тополї,
І акації колючі,
І тремтячії осики
І могутнії дуби—
Помертвіли, заніміли.
Вітер стогне: „Де на болї,
Де на муки нестерпучі
Я знайду цілющі ліки?
Чи сконаю від журби?..
Де порада?. Ох, та зрада!..
Ведучий ІІ
У четвертій поезії, елегійній за тональністю, ліричний герой приходить до усвідомлення того, що кохання минуло. Вірш дуже тонко передає діалектику переживань закоханої людини, котра, попри зневагу і душевний біль, все ще сподівається на взаємність почуттів.
Учень-декламатор.
Журбою тихою під нашими ногами
Лягло минулеє в покорі мовчазній.
Кохання тінь бліда струмиться без надїй
В гущавині задумливій вгорі над нами.
Чому ж, як сфінкс, таїш ти думу загадкóву,
Коли в душі моїй не квіти, а терни?..
Ах, так... я знаю все... минулої весни
Наш рай загублений нам не розквітне знову...
Не клич його в думках... Ті спомини блискучі
Вже не запалять більш огню в моїх грудях,
А крик признань палких в благаючих устах
Мені бридкий, немов сичання й свист гадючі.
Навмисна розкіш ся злотистого убрання
й огонь примушений очей запалять гнів
Шалений у душі .. О, як би я хотів
Зірвать усе й під ноги кинуть без вагання.
Щоб обнажити враз зрадливий мармур тіла,
В сльозах твоїх красу оганьблену обмить,
А потім... знов до ніг твоїх чоло схилить,
Щоб в радощах нових душа моя згоріла...
Ведучий І
П’ята поезія циклу „Ніч. Страхіття. Вже давно…” ідейно перегукується із другим та третім віршами. Подібність простежується в емоційно-настроєвій тональності та образному ладі. Автор відтворює картину нічного міста, в якому чуються страхітливі звуки. Це вирує „в екстазі божевілля” зраджений Вітер, котрий не знаходить спокою.
У названій поезії важливе ідейно-змістове наповнення має образ ночі. Символіка цього образу обширна. В „Енциклопедії символів” ніч трактується у кількох семантичних аспектах: це і „час тіней, привидів, відьм, магів”, страшний звільненням некерованої енергії хаосу; це „час напруженої роботи підсвідомого”, „ночі сумнів,терзань – це час пошуків відповідей на духовні питання” [11: 60, 62].
Саме такі трактування символіки ночі доречні стосовно другої і п’ятої поезій циклу („Осінні шуми…” „Ніч. Страхіття. Вже давно…”). Вночі загострюються переживання ліричного героя, він прагне зрозуміти свій стан, знайти вихід енергії болю. У такому духовному напруженні з’являються образи-видіння нічних примар, страшних кошмарів, лютих звірів, котрі шматують серце, божевільного Вітру, що лютує, в’ється в гніві…На нашу думку, всі ці образи – об’єктивація болю, переживань автогероя циклу.
Учень-декламатор.
Ніч. Страхіття. Вже давно
Чуле ухо стуки ловить.
Хто там шарпає вікно?..
Ні спинити, ні умовить...
Сон тікає.
Хтось зітхає
В пітьмі ночи. Хто ти?.. Хто ти,
Дух, прикутий до землі?..
Я клену твої жалі,
Я клену твої гризоти!
Дай спочить!.. Не сон— кошмари
Надо мною грізно виснуть,
Мізок тиснуть.
Чорних дум рухливі хмари,
Люто крутять ся в танку,
Мов відьом численна зграя
Шабаш править, навісная...
Ні, не спати в ніч таку!..
Гей, чи скоро cірий ранок
Тіни ночи прожене?..
На повітря! Сіни. Ганок
Скрипом стрів мене...
Місто спить. В німих просторах,
Довгих вулиць, серед мли,
Мов потвори в темних норах,
Сон, мовчання затягли.
Се дратує...
Вітер вєть ся— виє в гніві,
Шарпа квіти полохливі
І лютує,
Будить вулицю глуху,
Від нестями і безсилля
Бєть ся в стіну,
І в екстазі божевілля
Скаче, стогне на даху.
Вигне спину
І, як злодій, під вікном
Обережно брязне склом.
Вмить ущухне.
Таємниче в верховіттях затремтить,
Прокляне когось, когось покличе,
Дослухаючись, мовчить.
Сон, мовчання,—
Не діждатись відгомону...
Вибух злости—i з розгону
Золоте зрива убрання—
Раз і два!..
Плачуть-стогнуть дерева,—
Гнуть ся вражені тополі
І скриплять осокорі,
Що до ранку стануть голі.
Ще хвилина—він в горі
Вєть ся—скаче в дикій грі
І шматує чорні хмари,
Кличе небо до покари
І в безсилім, лютім гніві
Плаче-виє в довгій зливі...
Ведучий ІІ
Підсумкова поезія циклу „Дай руку, зраджений мій брате!..” відзначається філософським поглядом на проблеми людського життя. Ліричний герой приходить до висновку: „Кохання, зрада – все дочасне / в безодні вічності страшній…” [10: 91].
Учень-декламатор.
Дай руку, зраджений мій брате!
Хай не для нас дні золоті,
Хай почуття у нас відтяте —
Пораду знайде ж в самоті.
Огонь надій ніколи не погасне
В тобі, як і в душі моїй.
Кохання, зрада—все дочасне
В безодні вічності страшній!
Цілющий час загоїть рану,
І знов розквітнуть почуття:
Ти знайдеш... лихо край фонтану,
А я своє... серед життя!..
Ведучий І
У цілому, ліричний цикл „Осінні настрої” поєднав у собі риси інтимної та пейзажної лірики. Особистісні переживання ліричного суб’єкта розкриваються крізь призму картин осінньої природи. Поетичний контекст циклу визначає емоційно-настроєва палітра, представлена переживаннями суму, смутку, відчаю, болю, а разом з тим і надії, філософського спокою, явленого в усвідомленні дочасності, минущості людських страждань.
Ведучий ІІ
Поезії циклу „Акварелі” створені протягом 1919 року. С.Черкасенко скомпонував цикл із п’яти віршів, кожен із яких має самостійну назву: „Пейзаж”, „Змагання”, „Вересень”, „Берези”, „Осінь”. Загальна назва до циклу вказує на спосіб художнього зображення дійсності – за допомогою засобів малярства. Домінантними у віршах „Акварелей” стали образи сонця, вітру, осені, берізок, вересня. Поезія „Пейзаж” змальовує картину
осіннього згасання природи.
Учень-декламатор.
Краса і смерть… Гаї в пожежах,
У смутках осені блакить,
І ліс в небачених одежах
Гучними барвами горить…
І мрійний сум, і сон-покору
Довкола осінь розкида:
В красі барвистого убору
Ступає Смерть, як молода…
Ведучий І
Вірш виявляє Черкасенкову майстерність у змалюванні пейзажних картин. Автор – немов справжній художник, з-під пензля якого з’являється ніжна і водночас сповнена смутку й зажури акварельна замальовка осінньої природи.
Ведучий ІІ
Осінні пейзажі стають тлом для вираження переживань ліричного героя у циклі „Осіннє”, написаному також у 1919 році. Ключові екзистенційні ситуації, змальовані у цьому циклі, – це сум („Дощ. Сльота – надворі й в серці…”), відчай, нудьга („Важкі, як хмари, думи сірі…”), біль („Кругом так хмуро, хоч не смійсь”). Образно-композиційна особливість поезій циклу „Осіннє” – побудова фрагментно-асоціативних образних рядів з „осінньою” символікою. Наприклад: „Дощ. Сльота – надворі й в серці…” [10: 179], „В душі моїй, як у міжгір’ї, – туман пітьми й одчаю” [10: 180]; „у серці сум, як мла осіння, / снує тупі настрої…” [10: 180].
У циклі „Осіннє” виявляються елементи поетики символізму. Для символістських творів характерні, за спостереженням О.Камінчук, „неокресленість, нечіткість семантичного наповнення образу, дистанціювання від предметної конкретики, пластичного зображення, ускладнена асоціативність поетичного висловлювання…” [5: 198]. Такі ознаки спостерігаємо передусім у другій та п’ятій поезіях циклу. У вірші „Дощ. Сльота – надворі й в серці…” емоційна сфера маркується тривожним настроєм, який сугестується метафоричними образами („серце плаче, серце ниє”, „ніч в зануді вовком виє”, „скиглить сум прибитим псом”). Нечіткість семантичного наповнення образу, його розмитість виявляється у кінцевих рядках твору:
Хтось незримий, невгомонний,
Тягне, вабить, спокуша,
Щоб розбила спокій сонний
Непокірная душа! [10: 180].
На асоціативних зв’язках побудована остання поезія циклу „Остання ніч у вікна зазира…”. Вона виражає стан духовної зневіри ліричного героя:
І на душі та ж осінь навісная,
Звучать розпачливо її мотиви…
Завмерло все… [10: 181].
Завершальний акорд циклу виявляє глибину душевної порожнечі людини: „крил нема… немає й сили…” [10: 181]. У поезіях „Осіннього” спостерігаємо майстерне втілення психологічно забарвлених осінніх 100 пейзажів. Цикл є поєднанням пейзажної та особистісної домінант. Його мотивна структура базується на категоріях філософського, екзистенційного плану. Переживання ліричного суб’єкта накладаються на зміни у природі.
Ведучий І
Ліричні цикли С.Черкасенка „Осінні настрої”, „Акварелі”, „Осіннє” – оригінальні взірці модерністської лірики. Вони виявляють головні тенденції розвитку української поезії початку ХХ століття: заглиблення в емоційну сферу людини, настроєве нюансування, нахил до асоціативності, сугестивності та символізації, звукова виразність поетичного тексту. Настроєва палітра поезій названих циклів вирізняється багатством і майстерністю форм художнього вираження.
Ведучий ІІ
Блискучий лірик, поет української весни й осені, співець весняних ранків і літніх ночей, Зеленого Шуму, творець ніжних акварельних малюнків. Його цикл “Симфонія ночі”, “Серенади”, ”Романси”, “Тихої ночі” є симбіозом мистецтва поетичного слова з мистецтвом музики і барв. Вся поезія мелодійна й пісенна.
Учень-декламатор.
Ой чого ти, дубе
"Ой чого ти, дубе,
На яр похилився?
Ой чого, козаче,
Не спиш, зажурився?"
"Гей, мене чарують
Зорі серед ночі.
Не дають заснути
Серцю карі очі.
Гей, лети, мій коню,
Степом та ярами,
Розбий мою тугу
В бою з ворогами".
Звучить пісня «Ой чого ти, дубе»
Пiсня на слова С. Черкасенка "Ой чого ти дубе" (муз. К. Стеценка).
Виконавець А. Мокренко. Кадри з х/ф "Сон" (реж. О. Бійма, 1996 р.)
Учень-декламатор.
Гей, на горі йдуть стрільці,
А в долині гайдамаки!
Наші славні молодці
Лиха-горенька не знають,
Поспішають, поспішають
Через поле і байраки.
Гей на горі козаки,
А в долині йдуть повстанці!
Наші славні вояки
Співом душу розважають,
Не питають, не питають,
Де воріженьки-поганці.
Гей, однаково те їм!
Як зустрінуть, буде лихо
Воріженькам навісним;
Де москаликів спіймають -
Порубають, порубають,
На Вкраїні буде тихо.
Гей, москалю, схаменись!
Поки цілі ребра й спина,
Краще з нами не борись:
Козаченьки добре дбають
І співають, і співають;
Ще не вмерла Україна!
А в долині гайдамаки!
Наші славні молодці
Лиха-горенька не знають,
Поспішають, поспішають
Через поле і байраки.
Гей на горі козаки,
А в долині йдуть повстанці!
Наші славні вояки
Співом душу розважають,
Не питають, не питають,
Де воріженьки-поганці.
Гей, однаково те їм!
Як зустрінуть, буде лихо
Воріженькам навісним;
Де москаликів спіймають -
Порубають, порубають,
На Вкраїні буде тихо.
Гей, москалю, схаменись!
Поки цілі ребра й спина,
Краще з нами не борись:
Козаченьки добре дбають
І співають, і співають;
Ще не вмерла Україна!
Звучить пісня «Гей, на горі йдуть стрільці,»
Слова: Спиридон Черкасенко, 1919
Музика: Тарас Компаніченко, 2013
Картина Романа Бончука
Запис взято з ефіру третього каналу Українського Радіо, програма "Хорея козацька" від 13.06.15
Музика: Тарас Компаніченко, 2013
Картина Романа Бончука
Запис взято з ефіру третього каналу Українського Радіо, програма "Хорея козацька" від 13.06.15
Заключне слово вчителя.
Слова С. Черкасенка летіли піснею, звучали плачем і риданням за рідною землею, а неоціненним скарбом для нього назавжди залишалася рідна мова, його свята твердиня.
О рідна мово, скарбе мій!
В мертвотних напастях чужини
Ти - мій цілющий, мій єдиний
Душі підбитої напій…
Нехай гнобить за роком рік
Надій нездійснених напруга -
В тобі міцна моя потуга,
На всі скорботи певний лік.
І в краї рідному терпінь -
Путі невідомі Божі! -
Стоїш ти гордо на сторожі
Народних прагнень і святинь.
Плюндрує все хижак лихий:
Мій рідний край - сумна пустиня…
Лиш ти стоїш, як та твердиня,
О рідна мово, скарбе мій.
В мертвотних напастях чужини
Ти - мій цілющий, мій єдиний
Душі підбитої напій…
Нехай гнобить за роком рік
Надій нездійснених напруга -
В тобі міцна моя потуга,
На всі скорботи певний лік.
І в краї рідному терпінь -
Путі невідомі Божі! -
Стоїш ти гордо на сторожі
Народних прагнень і святинь.
Плюндрує все хижак лихий:
Мій рідний край - сумна пустиня…
Лиш ти стоїш, як та твердиня,
О рідна мово, скарбе мій.
ЛІТЕРАТУРА
1. Веселовська Г. Експресіонізм ранньої драматургії Спиридона Черкасенка / Г. Веселовська // Ди-
вослово. – 1997. – № 2. – С. 13-14.
2. Голомб Л. Поетичний образ світу в лірико-філософській поемі Олександра Олеся „Щороку” /
Лідія Голомб // Науковий вісник УжНУ. Серія Філологія. – Ужгород, 2009. – Вип. 20. – С.59-63.
3. Дем’янівська Л. Спиридон Черкасенко / Л. Дем’янівська // Історія української літератури к.ХІХ –
початку ХХ ст. : у 2 кн. / за ред. О.Гнідан. – К., 2006. – Кн. 2.
4. Жицька Т. Спиридон Черкасенко і театр : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. ми-
стецтвознавства. – К., 1998. – 20 с.
5. Камінчук О. Художній дискурс української поезії кінця ХІХ – початку ХХ ст. : Монографія /
Ольга Камінчук. – К., 2009. – 352 с.
6. Копиленко Н. Повернення (До 115-річчя з дня народження С.Черкасенка) / Н. Копиленко //
Українська мова і література в школі. – 1991. – № 10. – С. 85-87.
7. Майборода Н. Стилістична функція кольорів у ліриці С. Черкасенка / Наталія Майборода //
Вісник Донецького інституту соціальної освіти. Філологія. Журналістика. – 2010. – Том VІ. – С.41-44.
Режим доступу до електронної версії :
http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Vdiso/gur/2010/Majboroda%20N.V.pdf
8. Мишанич О. В безмежжі зим і чужини... (Повернення Спиридона Черкасенка) / Олекса Мишанич
// Черкасенко С. Твори : у 2-х т. – К.: Дніпро, 1991. – Т. 1. – С. 5-42.
9. Олійник О. Концепція особи у символістській драмі початку ХХ ст. / О.Олійник // Слово і час. –
1993. – № 11.
10. Черкасенко С. Твори : у 2-х т. / Спиридон Черкасенко. – К. : Дніпро, 1991. – Т. 1.
11. Шейнина Е. Энциклопедия символов / Е. Шейнина. – М., Харьков, 2003. – 591 с.
12. Школа В. ...Бо сеpце чисте / Валентина Школа // Дивослово. – 1997. – № 11. – С. 57-58.
Інтернет-ресурси
Немає коментарів:
Дописати коментар